СВІТАНОК ТА ЗАХІД СОНЦЯ НА МАЙДАНІ

—   Привіт. Поїхали в Київ!

— Збирайся, зустрічаємось через 20 хв. на ЖД

(с) такі телефонні розмови – понад усе

Буває, прокидаєшся вранці і усвідомлюєш, як все паршиво. Бо робота не відповідає очікуванням, у заліковці вже майорять трійки і юність минає в пошуках невідомо чого.

Бувало.

В світлі останніх подій, особистих проблем поменшало. Точніше, вони стали мізерними, порівняно зі скрутним становищем України.

Кожний ранок — це твітер з хештегом #Євромайдан і Громадське з картиною ночі. Як правило, ранок — це шок від гидкої реальності, оснащений то слізьми, то нецензурною лайкою.

Новини про перші смерті на Майдані взагалі паралізували свідомість. Бракувало слів, щоб передати гнів. Бажання №1 — розстріляти януковичів…

Захотілося бути там. Ввечері 22-го ми вирушили на Київ.

КОНФЛІКТНИЙ ВАГОН

На 25% заповнений вагон. Холодно, але просторо. Ми читали новини, коли ловив мобільний Інтернет, їли бутерброди і багато фотографувалися.

Періодично обговорювали події в Києві. В один із таких періодів до нас підсів чоловік з планшетом і сказав: «Я тут ненароком почув вашу розмову і вирішив познайомитись! Мене Сергій звати»

Чоловік виявився родом із Донецька, наразі проживає в Киргизії і… з першого дня підтримує українську революцію. Ми уважно слухали розповіді про майдан з вуст запеклого активіста і ділились своїми домислами.

Аж поки не почули суперечку на сусідніх місцях:

— В мене дружина і троє дітей, але я не можу спокійно сидіти вдома, коли в державі таке твориться. Треба захищати свою сім’ю.

— Куда ты едешь? Вас же там перебьют скоро всех!...

Тоді Сергій ще трохи розповів нам про «совковий» менталітет та пішов словесно захищати сім’янина.

СОНЯЧНИЙ МАЙДАН

Київ зустрів спокійно. З вокзалу і не скажеш, що в столиці революція. Тільки в метро на Хрещатику поступово більшає людей.

А сам Майдан горить вогнями. Сьома година ранку — люди тільки прокидаються, але скоріш за все і не лягали. Сходяться містяни, весь час щось обговорюють.

Дуже холодно. Ми випили чаю, але майже не зігрілися. На термометрі –12 і сніжить.

Вразила нас кількість наметів і барикад. Їх багато. Правильно сказав мій хлопець, що 
Майдан — це держава у державі. Тут окреме життя і своєрідна дружня атмосфера.

Довго ми розглядали «майданівську» творчість. Є, на що подивитись.

НА ГРУШЕВСЬКОГО — СТРАШНО

Звісно ж, кортіло побувати на головному полі бою. Виявилося, що дібратися туди не так і просто. Ми декілька разів кружляли поміж барикадами, обходили натовпи людей, пред’являли свої документи, спускалися по кривавим сходам… 

І за крок до страшного видовища мене не пустили. Сказали, що дівчатам заборонено. Тому в гущу ми не пішли, але зі сторони також було напрочуд моторошно: метушливі люди і густий чорний дим.

ЕМОЦІЇ

До шостої години вечора людей стало в декілька разів більше. Напевно, кияни з роботи приходять на місце протесту. Тоді на проекторі показали це жорстоке відео, після якого — мурахи шкірою і ще більша ненависть до владної верхівки.

Жінки плакали. Чоловіки, зціпивши зуби, злісно дивилися на екран. Це була найболючіша мить нашого перебування на Майдані. Хотілося заридати. Голосно-голосно.

…

Ми бачили людей, ладних до останнього боротися за свою свободу. Людей, які вже стали обличчям української нації.

Так і минув день. Один із найкращих днів у нашому житті. Незабутньо. Знаю, що не раз ще туди повернемося.

Слава Україні!